Допитлива дівчинка чи як відбувається колообіг води
Було се влітку. Маленька Марина жила у великому і сучасному місті, а вже у червні – по кінці навчвння у першому класі – відправилася до бабусі з дідусем у село.
Семирічна дівчинка купалася у ставку, бігала, сміялася, та гралася з іншими дівчатками та однолітками. Ввечері вона приймала ванну, а потім вечеряла. От якось одного вечора, дивлячись телевізор, вона почула що на ранок буде сильний град. Бабуся застерігала її, казавши «Не йди, серденько, ще захворієш!». Маленька дівчина спочатку не зовсім зрозуміла що таке град, а потім почала запитувати бабусю який він є, що це таке, як він утворюється, адже Марина була допитлтвою. Бабуся готувала вечерю, трохи призупинившись, сказала: «Як і доща, граду не буває без колообігу води у природі.» Бабуся почала розповідати про те, що таке град, а маленька Маринка собі й думала «Ну, бабусю, щось дуже багато загадок для мене...». Ось нарешті бабуся глибоко вдихнула і сказала: «Колообіг води – це те явище, коли сонце дуже сильно нагріває землю, а вода з річок, ставків, озер, морів випаровується і йде у хмаринки...» «Ось воно що! То у хмарах теж є вода...Олена Василівна казала, що все живе складається з води...» «...А з хмаринок -» продовжила бабуся «-йде у землю, звідти підземними водами виходить у моря, океани, річки і ставки, а потім знов – усе спочатку» - нарешті закінчила свою розповідь бабуся і прийнялася куховарити й далі.
Пообіді Марина вибігла на вулицю, й приклала своє ніжне вушко до землі. Воно потроху стало намокати, Маринка стала навколішки, і, - о диво! – побачила блискучу траву, а на ній – виблискувала дрібнесенька роса. «Ось про що мені говорила бабуся. Це і є прикладом колообігу води у природі...»
